В клініці у комплексній терапії практикується ефективний метод лікування і оздоровлення організму - озонотерапія. Озонотерапія в нас вважається останнім "нововведенням". Хоча, наприклад, кубинський лідер Фідель Кастро протягом 30 років підтримує себе у відмінній формі саме завдяки озону. Взагалі, медицина на Кубі вважається передовою у світі. Кожен десятий кубинець проходить процедури озонотерапії. Також озон допомагає підтримувати активність англійській королевській династії.
Озон має велику гаму лікувальних ефектів. Для нашої країни це відносно новий метод боротьби з остеохондрозом, післяінсультними станами,  вегето-судинною дистонією, хронічною втомою,  атеросклерозом, гастроентерологічними й ендокринними хворобами. Хоча в Європі, зокрема в  Італії, досить широко використовують озонотерапію при остеохондрозах ускладнених грижами міжхребцевих дисків.

Трубка для одержання озону була винайдена в 1857 р., вперше вона була використана фірмою «Simens» у створенні установки для очищення питної води.
Здатність існувати в залежності від умов у всіх трьох агрегатних станах – це характерна риса озону, як другого простого з'єднання елемента кисню. Молекула озону нестійка і самовільно перетворюється в кисень з  виділенням тепла.
Дуже суттєвим є те,  що в терапевтичних дозах озон здатний знижувати інтенсивність процесу перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), так  як, відповідно до сучасних уявлень, вираженої атерогенністю володіють перекисно-окислені ліпопротеїди.
Запуск за допомогою озону кисневозалежних реакцій в ерітроцитах здійснюється шляхом утворення в ліпідному бішарі мембран клітин озоноїдів. Це дотепер єдина відома реакція,  яка дає можливість надіслати в клітину пероксиди. Пероксиди проникають у внутрішньоклітинний простір і впливають на метаболізм ерітроцитів.
Озонотерапія забезпечує посилену віддачу кисню недостатньо кровозабезпеченим тканинам. Таким чином, в тканинах,  які страждають від недостатності кровопостачання, вивільняється більше кисню — ефект, якого неможливо досягнути за допомогою ліків.             
Нагромадженню в ерітроцитах макроергічних з'єднань (АТФ) сприяє активація метаболічних процесів. Крім того, утворення в ліпідному бішарі мембран пероксидів знижує в'язкість мембрани,  що поліпшує деформабельність ерітроцитів,  яка може знижуватися при гіпоксії і ацидозі, збільшуючи гіпоксію.
Озоніди, які утворюються в крові, можуть чинити мембраностабілізуючий вплив і на нервові клітини, поліпшуючи структурно-функціональні властивості ліпідного бішару нейрональних мембран. Саме клітинні мембрани є основною точкою прикладання в дії озону на організм. В результаті в нервовій системі можуть поліпшуватися процеси передачі, переробки і збереження інформації, в чому мембрани нейронів відіграють ведучу роль.
Відзначено судинорозширювальний ефект озонотерапії,  що пов'язують з активацією NO-синтетази. Окис азоту,  який утворюється, володіє вазоділятаційною дією.
Озон стимулює вироблення лімфоцитами і моноцитами цитокінів (інтерферони, фактор некрозу пухлини і інтерлейкіни), які характеризуються антивірусними та іммуномодулюючими властивостями.
Зменшуючи в’язкість і згортання крові, озонований ізотонічний розчин хлориду натрію поліпшує мікроциркуляцію, яка охоплює безліч взаємноповязаних й взаємнообумовлених процесів, серед яких в першу чергу: циркуляція крові і лімфи в судинах діаметром від 2 до 200 мкм.
Озон відновлює або збільшує нормальне клітинне окислювання,  яке було знижено хворобливим станом. Кров у присутності озону може поглинати в 2—10 разів більше кисню, ніж при звичайних умовах.
Отриманий анальгетичний ефект озонотерапії при багатьох захворюваннях, одним з ведучих симптомів яких є біль. На думку Z.Fahmy (1988), він може бути пов’язаний з декількома моментами:
1) протизапальна дія озону обумовлена його модулюючим впливом на простогландини,  які регулюють клітинні реакції (озон перешкоджає модуляції каскаду арахідоновою кислоти);
2)  завдяки збільшенню тканинної оксигенації підсилюються метаболізм і елімінація продуктів,  які викликають активацію больових рецепторів;
3) в результаті посиленого вивільнення в тканинах кисню знову встановлюється катіон-аніонне співвідношення в зміненій клітинній мембрані, тобто озон діє електрофізіологічно як істинний антагоніст болю;
4) зменшення болю може відбуватися через інгібування катаболічних хрящевих ферментів.
Застосування озонотерапії призводить до поліпшення кисневого забезпечення тканин, активації кисневозалежних процесів в них, зниженню тонусу судин і інгібуванню атеросклеротичного процесу. Патогенетично обґрунтованим є використання озону для лікування захворювань, супроводжуваних больовим синдромом.
Механізм дії озону в вигляді в/в крапельних інфузій на патогенез дегенеративно-дистрофічних захворюваннях, ускладнених компресійно-ішемічною невропатією:
1. При парентеральній озонотерапії відбувається підвищення парціального тиску кисню в артеріальній крові за рахунок насичення киснем як плазми, так і гемоглобіну ерітроцитів, за рахунок чого може зменшуватися як загальна, так і місцева гіпоксія тканин, активізується газообмін у зоні ішемії.
2. Озон здатний стимулювати обмін глюкози в ерітроцитах, утворення 2,3-дифосфогліцерата — речовини,  яка сприяє більш повній віддачі кисню оксигемоглобіном. За рахунок цього більше кисню надходить у тканини, особливо в ішемізовані.
3. Взаємодіючи з ліпідами мембран формених елементів крові, озон підвищує деформованість ерітроцитів і зменшує їх агрегацію, також поліпшуючи плинність крові на рівні мікроциркуляторного русла. Ці ефекти підсилюються завдяки здатності озону знижувати концентрацію фібриногену в плазмі крові, надлишок якого стимулює агрегацію ерітроцитів.
4. В/в інфузії озонованого ізотонічного розчину поліпшують периферичний кровообіг через свою здатність усувати спазм артеріол, збільшувати пульсове кровонаповнення і полегшувати венозний відтік від кінцівок. Озон може сприяти зменшенню спазму артеріол і відкриттю нефункціонуючих капілярів, активізуючи тим самим мікроциркуляцію в ішемованих тканинах.
5. В терапевтичних дозах озон помірно знижує згортання крові, зсуваючи значення показників коагулограми до нижньої границі норми, особливо у випадках схильності до гіперкоагуляції. Завдяки цьому може бути зменшене або відвернене внутрішньо-судинне згортання крові, для якого створюються сприятливі умови при венозному застої і ішемії.
6. Завдяки поліпшенню кровообігу, особливо на рівні мікроциркулярного русла, озон, можливо, зменшує набряк тканин і тканинний тиск в каналі.
Таким чином, озон стимулює відновлення функції ураженого нерва в основному за рахунок поліпшення мікроциркуляції і реології крові. Озонотерапія, не усуваючи основних причин компресії нервового стовбура, зменшує гіпоксію й активізує обмін кисню в ішемізованих тканинах. Така патогенетична дія озонованого ізотонічного розчину досить важлива для нервової тканини, в яких можуть проходити тільки аеробні процеси.   
Озон, який використовується з медичною метою, являє собою суміш з максимум 5 % чистого озону і 95 % кисню.

Методи озонотерапії
Загальні положення
Озонотерапія поєднується з прийомом будь-яких медикаментозних препаратів, крім антикоагулянтів, і з проведенням будь-яких фізіопроцедур. При цьому часто можна знизити дозування ліків, наприклад, знеболюючих, седативних, гіпотензивних препаратів і ін., так як озон підсилює їхню дію.                 
Протипоказаннями для озонотерапії: гіпертіреоз, судоми в анамнезі, зниження згортання крові, хронічний часто рецидивуючий панкреатит, гострий інфаркт міокарда, геморагічний інсульт, індивідуальна нестерпність озону.

Методи озонотерапії, які застосовуються в неврологічній практиці
1. В/в краплинні інфузії озонованого фізіологічного розчину. Для озонування використовується стерильний ізотонічний розчин хлориду натрію в стандартних флаконах по 200 і 400 мл. До флакона приєднується одноразова система для в/в крапельних інфузій  і вставляється в повітряхід. До цього ж флакона за допомогою голки і поліхлорвінілової трубки приєднується озонатор, з якого подається озоно-киснева суміш. Для повного насичення фізіологічного розчину озоном необхідно 10 хв. Після цього озонований фізіологічний розчин готовий до застосування, при чому отримана концентрація озону в ньому зберігається близько 20 хв, його необхідно використати протягом цього часу.
2. Мала аутогенотерапія з озоном. З ліктьової вени беруть 5 мл крові в шприц об’ємом 10—20 мл. В той же шприц добрати озоно-кисневої суміші. Вміст шприца обережно перемішати, повільно перевертаючи його (не струшувати!), і вводять в/м повільно у сідницю (верхній зовнішній квадрант). Пацієнти відчувають короткочасне розпирання або незначний біль.
3. В/шк та п/шк ін’єкції озоно-кисневої суміші. Набирають озоно-кисневу суміш з концентрацією озону 10 мг/л в одноразовий шприц об’ємом 20 мл.   Озоно-кисневу суміш можна вводити: п/шк в загальноприйняті місця для підшкірних ін'єкцій, п/шк або в/шк в точки акупунктури (ТА), п/шк або в/м в проекції больових точок вздовж хребта (паравертебральні, «триггерні»), п/шк або в/шк навколо великих суглобів. У кожну точку можна ввести 5—10 мл озоно-кисневої суміші. Одночасно можна в такий спосіб впливати на 10—15 точок. Процедура дещо болюча, але відчуття болю і печіння швидко проходять, змінюючись тривалим відчуттям тепла.
4. Ректальні інсуфляції озоно-кисневої суміші. Перед процедурою пацієнтові необхідно зробити очисну клізму. Положення хворого при  проведенні процедури – лежачи на лівому боці з зігнутими ногами. Озоно-киснева суміш вводиться в пряму кишку за допомогою стандартного наконечника для клізм, який з’єднується поліхлорвініловою трубкою з шприцем Жане. Введення необхідно проводити повільно. Пацієнти під час процедури за звичай відчувають розпирання живота. Якщо у хворого з’являються больові відчуття, процедуру варто припинити.                      
Ректальні інсуфляції озоно-кисневої суміші звичайно проводять за наступною схемою: у перший день — 100 мл; далі кожен раз  прибавка по 100 мл до загального об’єму 1000 мл або до об’єму, при якому з’являються больові відчуття не враховуючи 100мл; потім – досягнутий об’єм до кінця курсу лікування.

Методи озонотерапії, які застосовуються при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях, ускладнених компресійно-ішемічною невропатією
Один з найбільш широко розповсюджених методів – в/в краплинні інфузії фізіологічного розчину обсягом 200 мл, попередньо обробленого протягом 10 хв. озоно-кисневою сумішшю з концентрацією озону в ній від 800 до 1600 мкг/л.
Курс лікування становить 5—12 процедур в залежності від того, які ще терапевтичні методи використовуються. Процедури варто проводити не частіше 5 разів на тиждень. Курси озонотерапії можна повторювати через 6 місяців.

Методи озонотерапії, які застосовуються при остеохондрозі хребта, ускладненого грижами міжхребцевих дисків
Серед неврологічних проявів остеохондрозу хребта найбільше значення має вертеброгенний больовий синдром. Цей синдром складається з 4 компонентів: м'язевий біль, фасціально-зв’язковий біль, суглобовий біль, дискогенний біль.
Як наслідок, працюючий м'яз переносить просторову деформацію, сильна частина м'яза розтягує більш слабку.
Вторинно розвиваються мікроциркуляторні порушення, модифікується підвищення тонусу симпатичних центрів бічних рогів, порушується вегетативне забезпечення рухового акта. Поява локальних скупчень Са2+ всередині м'язового волокна сприяє скороченню окремих саркомерів з утворенням стійкої контрактури. Скупчення в м’язовій тканині великої кількості недоокислених продуктів, подразнюючих сенсибілізовані нервові закінчення, варто вважати безпосередньою причиною м'язових болів.
Існує думка про те,  що нейродистрофічні прояви споконвічно обумовлені порушеннями регуляції судинного тонусу ще в стадії пошкодження самого міжхребцевого диска. При цьому розвиток нейроостеофіброза на фоні вегетативних вазомоторних реакцій супроводжується набряком у корінці. У цілому ж «судинна» ланка в патогенезі остеохондрозу хребта простежується на всіх його стадіях — від рефлекторних проявів до компресійних радикулопатій.
Лікувальні заходи варто направляти як на вертебральне вогнище пошкодження, так і на екстравертебральні прояви.  
Патіарх вертебрології Я.Ю.Попелянський виділяв 5 основних принципів терапії вертеброгенних захворювань нервової системи:
1)  виключення несприятливих статико-динамічних навантажень;
2)  стимуляція м’язового корсета;
3)  фазність і комплектність впливу;
4)  зменшення больових відчуттів;
5)  щадячий характер лікувальних заходів.
Останнім 4 принципам повною мірою відповідають розроблені методи регіональної озонотерапії неврологічних проявів поперекового остеохондрозу.
Методика озонотерапії, яка застосовувалася у пацієнтів з больовим синдромом попереково-крижового відділу хребта, включала в себе чергування процедур малої аутогемотерапії з озонованою кров’ю (концентрація озону – 5000 мкг /л) і паравертебрального введення озоно-кисневої суміші. В останньому випадку після місцевої анестезії (новокаїну 0,5% 3 мл ) на відстані 2,5-3 см від остистого відростка хребта в проекції зони найбільшої болючості вводили 20мл газової суміші з концентрацією озону 5000 мкг /л. В ряді випадків у пацієнтів з стійким больовим синдромом паравертебральне введення озоно-кисневої суміші доповнювалось її п/шк введенням в об’ємі 1 - 2 мл в регіональні ТА каналу сечового міхура. Курс лікування складався з 8 – 10 процедур, які проводились кожного дня.
Слід зазначити,  що вже після перших 3 — 4 процедур озонотерапії пацієнти відзначали істотне поліпшення самопочуття, які виражалися в зменшенні інтенсивності і зміни характеру болю.

Саногенетичні реакції, які розвиваються у хворих з неврологічними проявами остеохондрозу хребта на фоні регіональної озонотерапії
1.  Зменшення подразнення закінчень синувертебрального нерва за рахунок ослаблення дії:
- дисциркуляторного фактора, зменшення набряку навколишніх тканин;
- дислокаційного фактора, в зв'язку з частковим відновленням амортизаційних властивостей ушкодженого диска в наслідок поліпшення в ньому метаболізму і активізації трофічних впливів;
- асептикозапального фактора,  що обумовлено блоком синтезу простагландинів як медіаторів запалення і активацією клітинної ланки імунітету, який сприяє швидшій елімінації «чужерідних» компонентів.
2. Антиноцицептивна дія процедур, тобто зменшенням концентрації недоокислених продуктів у спазмованих м'язах, підвищенням порога збудливості мембран больових рецепторів (мембраностабілізуючий ефект).
3.  Поліпшення функціонування сегментарного апарата спинного мозку,  який проявляється: прискоренням формування нового рухового стереотипу, активацією спинних механізмів контролю болю, нормалізацією вегетативно-трофічного забезпечення рухового акта.