Основою мануальної терапії (МТ) є вчення про блокування рухів, тобто функціональний блок (ФБ). Під блокуванням розуміють втрату рухів у хребево-руховому сегменті (ХРС). Існує декілька теорій блокування рухів. Найбільш давньою є теорія «сублюксації», відповідно до якої в основі захворювань хребта лежать механічні чинники - підвивихи в міжхребцевих суглобах (сублюксації), що ведуть до порушення функцій спинномозкових корінців. Цю теорію багато років відстоюють хіропракти, які вважають, що основним засобом лікування є механічний вплив на хребет для репозиції (ліквідації підвивиха), внаслідок чого відбувається відновлення функції спинномозкових корінців.
Ряд авторів, прихильники герніогенної теорії, вважають, що основною причиною блокування є грижа і головна задача МТ є вправлення або зсув цієї грижі.
Проте деякі автори вважають, що методами МТ можна тільки створити умови, які сприяють її самовправленню. Вони думають, що в переважній більшості випадків блокування має функціональний характер і пов'язано з рефлекторною напругою паравертебральних м'язів, що рентгенологічно побічно підтверджувалося наявністю симптомів «розпірки» та «контрактури диска», які зникали при ефективному застосуванні МТ.
Деякі автори відзначають, що немаловажним у формуванні ФБ є порушення взаєморозташування та пасивного ковзання суглобових поверхонь міжхребцевих суглобів, підтримуване рефлекторною напругою паравертебральних м'язів і натягом суглобових капсул. Тому для ліквідації ФБ потрібно відновити «суглобову гру», що є важливою умовою нормального функціонування суглобів ХРС. Вважаючи, що диск є основним «ключем» до рухового сегмента, виділяють і такі  механізми розвитку як напруга паравертебральних м'язів, ушкодження задніх суглобів та міжостистої зв’язки. Ці зміни є основною причиною ФБ і повинні бути основним об'єктом МТ.
Прихильники теорії ФБ відзначають, що блокування це функціональна контрактура, яка є наслідком структурних змін у кістково-зв'язково-м'язових частинах ХРС і рефлекторного м'язового спазму.

На даний час у літературі досить широко висвітлена техніка проведення МТ .
Виділяють слідуючи варіанти прийомів МТ:

1. постізометрична релаксація м’язів (ПІРМ);
2. мобілізація;
3. маніпуляція.

Метод ПІРМ заснований на тому, що після ізометричної напруги настає фаза абсолютного рефракторного періода, коли м’яз не здатний скорочуватись. Вона може передувати МТ, заміняти мобілізацію і, нарешті, застосовуватися самостійно, тобто бути альтернативною кінезотерапією. Головним чином при цьому усувають або зменшують локальний гіпертонус м'язів, що може виникнути як ізольовано, так і в складі неврологічних синдромів остеохондрозу.
Мобілізація - це метод ручного впливу, що забезпечує проведення пасивних, ритмічно повторюваних рухів у міжхребцевих суглобах до безболісного досягнення максимального фізіологічного об’єму. Проведення 10-20 ритмічних пружних рухів нерідко достатньо для поліпшення функції блокованого ХРС. Мобілізація може виявитися не тільки підготовкою до маніпуляції, але й завершенням процедури, її альтернативою.
Маніпуляція являє собою метод ручного впливу, який забезпечує одномоментне усунення ФБ за допомогою швидкого, короткого, малої амплітуди безболісного посиленого поштовху, виробленого в положенні попередньо досягнутого максимально можливого обсягу пасивних рухів у суглобі.
Виділяють три моменти проведення маніпуляції. Перший момент - це правильне положення пацієнта, що залежить від техніки застосовуваного прийому. Другий момент-«натяжіння» в межах фізіологічного обсягу рухів у задніх суглобах хребта. Третій момент-особисто маніпуляція, що часто супроводжується хрускотом, який є ознакою того, що обсяг маніпуляції був достатній, щоб перебороти опір тонічно змінених періартрикулярних тканин і здійснити різке відділення суглобових поверхонь одну від іншої. Виникаюче під час маніпуляції збільшення суглобової порожнини веде до зниження тиску  синовіальної рідині, і розчинені в ній гази утворюють пухирі, що лопаються, створюючи враження хрускоту. Поява хрускоту не свідчить про правильне проведення маніпуляції, тому не треба його переоцінювати.
За літературними даними вважається, що маніпуляція може зміщувати до центру зсунуте ядро міжхребцевого диска, створюючи при цьому умови для самовправлення, чи тягне грижу в «німу зону», так як іннервується тільки задня та середня частини фіброзного кільця. Крім того, маніпуляція, можливо, на деякий час, усуває елітацію чи компресію спинномозкового корінця, а також встановлює нормальне співвідношення суглобових елементів та їх гармонійний сегментарний рух, сприяючи при цьому релаксації м’язів, нормалізації тонусу судин, покращенню трофіки та зменшенні больового синдрому.
Дотепер актуальним залишається питання застосування різних технік при лікуванні гриж міжхребцевих дисків.
Успішність мануального лікування (м’ягкотканинних технік) залежить не стільки від розміру грижі, скільки від розміру хребцевого каналу.